Трирічні малюки: щоб криза не була критичною

    За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають,самостійності. Головні зміни зосереджені навколо Я дитини. Їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів — упертістю, запереченням усього й уся, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

    Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й від психолого-педагогічної освіченості їх соціального оточення — насамперед батьків і педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка — це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресивністю, негативізмом і триває довго, а в іншого — процес відстоювання своєї незалежності набагато м’якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає.

    Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку — усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це стає причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і незалежність, протиставляє власні бажання  вимогам дорослого.

Причини негативних проявів кризи розвитку

    Маємо зазначити ще раз: у кризовий період цілковито змінюється вся соціальна ситуація розвитку дитини. Проте, якщо сама криза розвитку є закономірним і необхідним явищем, то негативні прояви-  це свідчення складностей переходу до нового періоду, які здебільшого провокуються близькими дорослими через їх нерозуміння прогресивності всіх змін, через невміння чи небажання змінювати тип і стиль взаємодії з дитиною, який був сталим доволі довго  — від першого року життя.Якщо дорослі не помічають у ди-тини тенденції самостійно задовольняти бажання, продовжують ігнорувати її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип взаємин, обмежують активність, свободу дитини, то можуть виник-нути  власне кризові прояви — негативізм, впертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, протест-бунт, норовливість. У разі, якщо дорослий наполягає на своєму, намагається зломити дитячу впертість, виникає психологічний захист: дитина звикає до негативних оцінок дорослого і зазвичай перестає «чути» його зауваження та заборони, інколи навіть можуть виникати невротичні симптоми. За «перемоги» дорослого над самостійністю дитини вона може вирости безвольною, безініціативною, несамостійною або ж впертою і жорстокою.

    Виділення та опис симптомів є важливим моментом в пізнанні кризового явища:

    негативізм — проявляється як негативна реакція дитини на прохання і вимоги до неї конкретної людини;

    впертість — є непохитною реакцією дитини на щойно висловлене власне рішення. Причиною може бути надмірне обмеження активності і самостійності дитини дорослими. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю- завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;

    норовливість — за своїми зовнішніми ознаками є близькою до негативізму, однак має більш широкий і безособовий характер - дитина постає проти всієї системи стосунків, які панують удома;

    свавілля має місце при гіпертрофованому прагненні дитини до самостійності проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого.

Інші симптоми трапляються значно рідше і мають другорядне значення:

    протест-бунт виділяють тоді, коли конфліктність дитини стає регулярною, дитина начебто налаштована на суперечку з батьками;

    деспотизм — малюк різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо оточення. Часто це відбувається у сім’ях з єдиною дитиною. Якщо ж у родині декілька дітей, можуть виникати ревнощі, коли та сама тенденція до захоплення влади є джерелом ревнивого, нетерпимого ставлення до інших дітей;

    знецінення — змінюється особисте ставлення до всього, що було раніше цікавим, звичним, значущим. Знецінюються як старі правила поведінки — дитина заявляє про свою нелюбов до батьків, сприймає їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів, починає лаятися; так і уподобання щодо речей — викидає, ламає іграшки, стає перебірливою в одязі тощо. Знецінення як симптом є характерним і для подальших кризових періодів.

    Симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з’явилося прагнення виявити своє Я, вона шукає приводи, де б можна було б протиставити себе дорослому.

Як пом’якшити негативні прояви кризи?

    Насамперед дорослий має пам’ятати про те, що дорослим є саме він, і досвіду в нього значно більше, ніж у трирічного малюка!

    А тому і батькам, і педагогам належить розуміти всі зміни, що відбуваються з дитиною, і терпляче ставитися до можливих негативних проявів її поведінки. Слід не наполягати на своїй дорослості і владі, а трансформувати стосунки з дитиною відповідно до її потреб у самостійності та активності, які значно зросли. Заява малюка «Я сам!» засвідчує бажання лише діяти самому, самостійно, а не залишитися наодинці зі своїми проблемами.

 З огляду на це на етапі кризи трьох років батькам малюка варто:

• стати гнучкішими і терплячішими, розширити права і обов’язки дитини; дозволити малюкові бути самостійним — не втручатися (за можливості) у його справи, якщо він не просить. Наприклад, дочка, пихкаючи, натягує кофтину, батьки одразу намагаються їй допомогти. Але вона не оцінить такого прагнення батьків, найвірогідніше навіть з лементом чинитиме опір замахові на свою свободу;
• підтримати і оцінити дитячі зусилля і прояви самостійності;
• пам’ятати, що дитина може перевіряти по кілька разів на день — чи дійсно те, що було заборонено вранці, заборонять і увечері. Батьки мають проявити твердість, проте пам’ятати, що заборон не має бути багато. Необхідно установити чіткі межі та правила — не можна тікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту тощо. Цієї лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім’ї, які живуть разом з  дитиною;
• зважати на свою поведінку, адже дитина наслідує поведінку найрідніших людей, тому батькам необхідностежити за собою. Якщо мама надмірно емоційна, вередлива, то донька, найвірогідніше, буде такою самою;якщо батько, прийшовши з роботи,свої речі залишає абиде, то йому першніж лаяти малюка за його неохайністьі неорганізованість, варто спробуватизмінити власні звички; переключати увагу малюка прийого спалахах упертості, гніву на будь-що нейтральне, проте це переключення має буде активним: «Давай зробимо…»; відкладати розмову, якщо малюк злиться, у нього істерика, на час, коли він заспокоїться. Адже під час істерики марно пояснювати, що так робити недобре. Поки ж його треба взяти за руку і відвести в спокійне безлюдне місце
• розмовляти з малюком варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава.

ЛЮБИТИ дитину і показувати їй, що вона дорога навіть заплакана, уперта, капризна.