ПЕРШІ КРОКИ ДО ШКОЛИ

(консультація для батьків майбутніх  першокласників)

Вступаючи до школи, майже всі першокласники щиро бажають вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання зникає? Значною мірою — через недоліки у вихованні.

Чому зникає інтерес до школи?

Взаємодія з дитиною, контакт із нею, за­звичай, виключає авторитарність, диктаторс­тво, погрози: «Ось підеш до школи — там тобі покажуть!», «Тільки спробуй приносити мені двійки!». Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчання, підкрес­лювати його значення для всіх членів сім'ї. Неодмінно слід внести оптимістичну ноту, яка вказує на впевненість батьків у тому, що навчання дитини піде успішно, що пер­шокласник буде старанно й самостійно вико­нувати всі шкільні вимоги. Уже в дошкіль­ному віці, а особливо в початковій школі, потрібно виховувати відповідальне ставлен­ня до праці, доручень, своїх обов'язків. Фор­мування цих рис починається з уважного, серйозного ставлення батьків до справ ді­тей. Усе слід помічати батькам: досягнен­ня принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. Останні роки ми дедалі частіше говоримо про труднощі навчання в початковій школі. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

Психологічне напруження майбутніх школярів

Психологічне напруження, що виникає у першокласників, які вперше переступи­ли поріг школи, є реакцією на незвичну обстановку Діти не знають, чим відрізняється вчи­тель від вихователя дитячого садка, а також від мами й бабусі. У дитини є побоювання і стосовно одно­літків: чи може вона вчитись, як усі, чи з нею  товаришуватимуть, чи не ображатимуть? Психологічне напруження під­силюється фізичним. Новий режим життя передбачає підвищену працездатність, порів­няно з підготовчою групою дитячого садка. У школі треба уважно слухати вчителя, не пус­тувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: у них порушується сон, апетит, знижується опірність організму до хвороб. Усе це позна­чається на погіршенні працездатності, втра­чається інтерес до школи, навчання.

Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора-два місяці пе­ребування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їхні вікові особливості.

Проблема готовності до школи існувала, мабуть, завжди. То в якому ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалю­ються, сучасні діти розвиваються швидше... Може, нема чого засиджуватися вдома — не­хай краще ідуть до школи раніше? Але якщо маленька дитина не готова, то чи не стане сис­тематичне навчання занадто важким і чи не призведе до порушень у здоров'ї? Адже діти, неготові до систематичного навчання, важче і довше пристосовуються до школи, у них значно частіше з'являються різні проблеми у навчанні. Відомо, що одна з найбільших проблем для дітей і дорослих — невстигання. Біль­ше половини неготових до школи дітей не встига­ють! Триво­гу вчителів і лікарів викликають не тільки такі «него­тові» діти, а й ті, які вчаться добре. Саме вони випадають із поля зору дорослих. І справді, за що хви­люватися, адже дитина вчиться добре! Але річ у тім, що гарна успішність дитини — за недостатньої психофізичної готовності до навчання — досягається, як правило, дуже дорогою ціною, надзвичайним напруженням, яке призводить до стомлення і виснаження, але в результаті — до різних розладів, най­частіше — нервово-психічних. Таким дітям необхідний особливий режим, посилена ува­га батьків.

Психологічне і фізичне навантаження

Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткові навантаження й уявити, як вони вкладаються в розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміну звичок, хоча з деякими дове­деться попрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, більш продуманий відпочинок дитини. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості всієї сім'ї.

І все-таки нерідко дитина залишається перевантаженою. Установка батьків на те, що головне — зайняти дитину, щоб вона не була без діла, гонитва за престижними «за­хопленнями» призводять до того, що різко скорочується час на спілкування, ігри, спільні справи.

Буває й так, що батьки обмежуються лише тим, що влаштовують своїх дітей у гурток або секцію і вважають свою місію закін­ченою. Вони не цікавляться успіхами і труднощами своєї дитини, не виявляють інтересу до її занять і, як настілок, помічають тільки різку зміну ставлення до них сина або дочки. Дитина зви­кає зневажливо ставитися до справ, уникає труднощів.

Зовнішня мотивація школяра

Що ж приваблює дитину в школі? Спочат­ку це переважно зовнішні моменти шкіль­ного життя — шкільна сумка, зошити, інші учні, учителі. Не всі діти готові до такої спів­праці. Не всі також можуть зосередитися й уважно, не відволікаючись, слухати учи­теля, деякі діти і п'яти хвилин не можуть всидіти на місці. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особ­ливості вищої нервової діяльності, і швидке виснаження, і втомлюваність через погане здоров'я, і психологічна неготовність — слаб­ке, нерозвинене вміння керування увагою і запам’ятовуванням.

Недостатня підготовленість призводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як надмірне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, а в неї все одно виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це швидко їй набридає і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо учитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов'язане з відчуттям успіху. А успіх — най­важливіше джерело позитивного ставлення до занять.

Однією з частих причин батьківського за­непокоєння є формула: «Він стільки знає, а вчитися не може!» Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають меж, а можливості дітей до уваги не беруть. Важливою ознакою інтелектуальної готов­ності до школи є не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а, перш за все, уміння бачити зв'язки й зако­номірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

• Не тільки вчити читати, а й розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки.
• Не тільки вчити писати, а й сприяти розвитку тонко координованих рухів руки і пальців.
• Розвивати здібності дитини слухати, розуміти зміст прочитаного, уміння перека­зувати. Важливий не обсяг знань дитини, а якість її мислення!

Найголовніше, що дається дітям у першо­му класі, — це не конкретні заняття і навич­ки, а уміння навчатися. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під її бажання і настрій, а в школі, де вона — учень, який повинен чітко виконувати вказівки вчителя, адресовані всьому класу.

Для формування правильного ставлення до вчителя корисно проводити ігри «у шко­лу».

Сьогодні «вчитель» —плюшевий вед­медик. Він сидить біля дошки навпроти «учнів» — зайчика й лисички.

«Починаємо урок, —говорить Петрик голосом ведмедика. — Розкажіть мені віршика»

Мама допомагає зайчику піднести лапку. Петрик дивується: «Чому ти не розказуєш?».

«Я підніс лапку. Це означає, що я вас попросив: «Учителю, викличте, будь лас­ка, мене, я хочу розказати віршика»

Петрик киває головою: «Розказуй, зайчику».

У цій грі мама задає сину зразок по­ведінки учня. Він хоче щось сказати, але не говорить, поки його не викликали, а тіль­ки підносить руку. Він із повагою звертаєть­ся до вчителя. Наступного разу , коли роль учителя на себе візьме мама, Петрик — уже в ролі учня — намагається поводитися так само.

Психічний розвиток та самооцінка

Психічний розвиток і становлення особис­тості тісно пов'язані із самосвідомістю, яка виявляється в самооцінці, у тому, як дитина бачить себе, свої риси, здібності, успіхи і не­вдачі. Самооцінка — це складне динамічне особистісне утворення, один із параметрів розумової діяльності. Це ще один показник особистісної готовності дитини до школи.

Зазвичай дітям у шість років властива завищена самооцінка: вони ще не вміють критично оцінювати себе. Це означає, що за­нижена самооцінка — результат постійного тиску дорослих, невдоволення успішністю дитини, її поганою поведінкою, старанніс­тю та іншими «гріхами». В самооцінку ін­тегрується те, чого досягла дитина, і те, до чого вона прагне, тобто це — проект її май­бутнього.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом учителя, однолітків. Дітям важливо, щоб їх позитивно визнали. Постійна невдоволеність собою, не­віра у свої сили, у можливий успіх, швидко призводить до апатії, небажання старати­ся. Завдання батьків — допомогти дитині побачити свої здібності, створити умови, за яких вона зможе повірити в себе, у свої сили.

Дорослі мають бути дуже обережними з оці­нюванням дитини в присутності однолітків, товаришів.

• Не сваріть її, якщо поряд друзі.
• Не вказуйте при них на її вади, не де­монструйте невдачі.

Факторами ризику можуть бути неспри­ятливі умови, у яких росте і розвивається дитина:

• вплив конфліктів, сварок, пияцтва од­ного або обох батьків;
• відсутність ділових контактів з одно­літками.

А що ж робити з дітьми, яким уже сім років, а вони все одно не готові до школи?

• їм необхідний особливий режим у сім'ї.
• Другу половину дня бажано проводити не в групі продовженого дня, а вдома — це дає змогу зняти додаткове психологічне на­вантаження.
• Необхідний двогодинний денний сон.
• Тригодинна прогулянка на свіжому повітрі — щодня.
• Достатній за тривалістю (одинадцяти-годинний) нічний сон.
• Повноцінне харчування, при потребі — лікування.

Головне пам'ятати: по-перше, діти, не­готові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання не існує сама по собі, вона тісно пов'язана зі здоров'ям дитини. Потрібно докладніше сказати про те, що по­винні знати батьки про здоров'я своєї дити­ни, і що можна зробити для того, щоб його зміцнити, позбутися певних порушень ще до того, як іти до школи.