ПІДГОТОВКА ДИТИНИ ДО ШКОЛИ В СІМ’Ї

Вивчення практики виховання показує, що в багатьох сім'ях батьки не приділяють уваги підготовці дитини до школи. Найчастіше це відбувається внаслідок недостатності педагогічного рівня батьків. Такі батьки дбають про матеріальне забезпечення дітей, але з готують їх до школи, до систематичним навчальним занять. У цих сім'ях немає інтересу до читання книжок, такі батьки розвивають мова дитини, ж не працюють над вимовою, не прищеплюють інтересу, не виховують в дітей віком готовність до праці, працьовитість. Дитятко з такий сім'ї починає показувати слабші результати своєї діяльності, ніж його однокласники. У результаті нього з'являється негативне ставлення до учіння.

Єдина дитина у ній — це додаткові труднощі й турботи. Єдині діти ростуть серед дорослих і часто призводить до помилок в вихованні. У одних випадках дітей заласкивают, балують, обмежують самостійність. За інших покладає дитини честолюбні і надії переоцінюючи незміцнілі сили сина (дочки), батьки завантажують їх заняттями (музикою, мовами, читанням). Таких дітей тенденція до “дорослішанню”, вони немає ні тієї дитячої безпосередності, ігор, забав, властивих іншим. Так, спостереження доводять там, де діти зростають у спілкуванні з братом, сестрою, вони більш пристосовані до життя: швидко налагоджують контакт. Батькам, у яких виростає одна дитина, слід, чого слід виховувати в ньому свідомість винятковості, оскільки усе веде до конфліктів з товаришами. Діти, не привчені до справедливою оцінці своїх дій, так важко можуть встановити своє місце у колективі. Тому увагу до дітям, піклування про них потрібно виявляти такою мірою і формах, аби в них виникала переоцінка власних зусиль і возможностей.

В окремих дітей труднощі входження до шкільне життя пов'язані з невмінням жити у колективі, підкоряти за свої вчинки та бажання вимогам дорослих та інтересам своїх товарищей.

З того, яка дитина серед інших, можна багато чого довідатися про його характері, звички і наших педагогічних прорахунки теж. Батьки і інші близькі люди перші, хто лише задовольняє його потребу у спілкуванні, а й дають еталон поведінки. Тому дорослі повинні піклується про належному емоційному рівні спілкування, у тому, щоб навчати вашу дитину співпереживання, порозумінню, справедливості, доброзичливості, щедрості. У спілкуванні з близькими дитина вперше бачить себе очима інших і з урахуванням цього становить уявлення себе самому. Дуже важливо було, щоб воно так, інакше, якщо цей спектакль буде піддане переоцінці із боку нових знайомих, це важко позначиться на формуванні дитині ускладнить її входження в дитячий колектив. У старшому дошкільному віці пізнавальна активність дитини у світі речей поширюється та сприйняттям світу людей, народжується інтерес до їхніх вчинків, характерам, взаємовідносинам. Ось де важливо батькам допомогти своїх дітей знайти важливі орієнтири в жизни.

Нагадаємо батькам, що наступний школяр повинен добре володіти навичками і звичками культурного поведінки: вміти поводитися з незнайомими людьми, не соромлячись відповідати запитання і самому ставити їх дорослою і товаришам. Дитина обов'язково мусить володіти також елементарними навичками самообслуговування і особистої гігієни. Навчиться всього цього допомагають суворий режим дні й виконання постійних обов'язків в роботі. У посильних домашні справи у дітей тренується здатність вчасно переключатися із можливостями гри на необхідне заняття. Безумовно, всього цього діти не навчаться самі, й без участі дорослих. Отож батьки старшого дошкільника повинні заздалегідь звідси позаботиться.

Тому, здійснюючи підготовку до школи, дорослі вносять певну корекцію до організації дитячої роботи і спілкування про те, щоб розвитку найважливіших із позиції майбутнього шкільного навчання чорт особи і поведінки. Особливо необхідно всебічне розвиток пізнання, роботи і особистості цілому. Лише за цій основі можуть розвиватися спеціальні способности.

Звісно, не кожен дитина на час вступу до школи повинен знати букви і читати, але обстановка розвитку пізнавальних інтересів, увагу для її розумової діяльності, налаштування школу, на серйозний навчальний працю повинна сформуватися в кожній родині. Навчальна робота жадає від дитини пошуку нових рішень пізнавальних завдань, зажадає вольових зусиль, розумового напруги, вміння самостійно мыслить.

Готовність дитини до школи визначається її загальної, інтелектуальної і психолого-педагогічної подготовкой.

Психологічна готовність до школи немає в дітей віком спонтанно, т. е. як така. Вона утворюється які і, найголовніше, вимагає вірного педагогічного керівництва, спеціально організованих занять із дитиною в семье.

Для дошкільника, який відвідує дитсадок, регулярні “домашні уроки” ні новиною власними силами, але характер їх зовсім інший. Адже дитсадку вихователем водночас навчає колектив хлопців, вдома ж із дитиною займаються індивідуально. Це дозволяє краще врахувати його можливості, здібності, характер. З іншого боку, спілкування останнім і дорослим, навіть якщо заняття відбуваються 1-2 рази на тиждень, зближують дитини матері чи батьком, сприяють їх діловій чи емоційного порозумінню, дозволяють би досягти успіхів в развитии.

Такі заняття особливо необхідні дітей, які у дитсадок не ходять. Вони лише дають нові знання, долучають до найрізноманітніших видам діяльності, які і планомірно вдосконалюють сприйняття і мислення, а й полегшують перехід на роль школяра, планомірному і обов'язковому навчання. У дошкільника виробляється звичка проводити дозвілля у певне час, утримувати гаразд робоче місце, виконувати вимоги дорослих. Усе це допоможе їй правильно організувати і свій навчальну діяльність. Отже, бачимо, що заняття з дитиною у ній несуть як навчальний і розвиваючий сенс, але мають також важливе виховне значення.