СКЛАДОВІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ШКОЛИ

Найважливіший чинник психічного розвит­ку дитини дошкільного віку— формування психологічної готовності до шкільного навчан­ня, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Вступ до школи — найважливіший період ужитті дитини, етап, що розділяє дитинство з його імпульсивністю, безпосередністю, не­керованістю бажань, коли переважає «хочу», і школу — з її необхідністю підпорядкування дисципліні, вимогам «треба», плануванню і роз­порядку навчального процесу. Для того, щоб цей стрибок у нове був безболісним, щоб ви­моги шкільного життя не викликали у дитини негативних емоцій, необхідно готувати дітей до школи ще у дошкільний період.

Шкільне життя вимагає від дитини певної жертовності, адже потрібно зневажити гру, щоб підготувати уроки, скоротити час спілкування з однолітками, позбавити себе можливості ро­бити те, що хочеться і що подобається.

Дуже часто у батьків виникає помилкове бачення стосовно психологічної готовності до школи їхніх дітей. Вони вважають готовою до навчання ту дитину, яка вміє читати, рахува­ти і писати. Але дослідження показують, що це

мало впливає на успішність. Відсутність таких умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування пе­редбачається програмою та методикою нав­чання.

Психологічна готовність до школи — це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Готовність до шкільного навчання — це ба­гатокомпонентне утворення, що потребує ком­плексних психологічних досліджень. У струк­турі готовності прийнято виділяти наступні компоненти: морфологічну готовність, психо­логічну готовність і соціальну готовність.

Психологічна готовність складається з на­ступних компонентів: мотиваційний, інтелекту­альний, емоційно-вольовий, особистісний.

Мотиваційний компонент

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне йти до школи. Але їхнє бажання пов'язане із зовнішніми ознаками зміни со­ціального статусу (батьки купують портфель, нову шкільну форму, зошити, олівці, ручки, у ди­тини з'являється власне робоче місце тощо).

Батьки можуть сказати: «Дитина хоче йти до школи, і, відповідно, мотиваційна готовність у неї сформована». Але це зовсім не так. Передусім бажання піти до школи і бажання вчити­ся — суттєво відрізняються одне від одного. Дитина може хотіти йти до школи, тому що там її друзі, тому що їй накупили всього нового. Адже все нове приваблює дошкільників. Дити­на хоче до школи, бо прагне стати дорослішою, мати певні права, наприклад, на портфель або зошит, а також закріплені за нею обов'язки: рано вставати, готувати уроки.

Мотиваційний компонент відображає ба­жання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить вхо­дження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов'язковістю, розу­мовим напруженням, необхідністю подолання труднощів.

Мотиваційна готовність сформована, якщо дитина усвідомлює зміну соціальної ролі, сфор­моване ставлення до вчителя, як до дорослого, який володіє особливими соціальними функ­ціями, є бажання займатися з учителем.

Розрізняють внутрішні, пізнавальні моти­ви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним ін­тересом; і зовнішні, або соціальні, що виявля­ються у бажанні займатися суспільно значущою діяльністю.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння склада­ють внутрішню позицію школяра, що є одним з основних показників психологічної готов­ності до навчання.

Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя — порт­фель, підручники, зошити), а можливістю одер­жувати нові знання. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своєю поведін­кою, пізнавальною діяльністю, що стає мож­ливим за сформованої ієрархічної системи мотивів.

Інтелектуальний компонент

Даний компонент включає не лише слов­никовий запас, світогляд, спеціальні вміння, а й рівень розвитку пізнавальних процесів, їх орієнтованість на зону найближчого розвит­ку дитини, наочно-образне мислення, вміння виділяти навчальну задачу. Дитина має во­лодіти здатністю до планомірного сприйняття,

аналізу, синтезу, узагальнення, певним обсягом пам'яті. Однак мислення дитини залишається переважно образним.

Отже, можна говорити, що розвиток інте­лектуальної готовності до навчання у школі передбачає:

•   диференційованість сприйняття;

•   аналітичність мислення (здатність збаг­нути основні ознаки та зв'язки між явищами, здатність відтворити зразок);

•   раціональний підхід до дійсності (послаб­лення ролі фантазії);

•   смислове і механічне запам'ятовування;

•   інтерес до знань, процесу їх одержання за рахунок додаткових зусиль;

•   оволодіння на слух розмовним мовлен­ням і здатність до розуміння і застосування символів.

Емоційно-вольовий компонент

Передбачає вміння дошкільника довіль­но керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання навчальних задач. А також проявляється в то­му, що дитина до школи йде із задоволенням, радістю. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителями, новими товари­шами.

Навчання у школі потребують від дитини довільного сприймання інформації, вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, довільно запам'ятовувати й відтворювати певний ма­теріал, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця. Емоційно-вольову готовність вважають сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, намічає план дії, приймає рішення, докладає зусиль до його реалізації, долає перешкоди. У неї формується довільність психічних про­цесів. Спостерігається позитивне ставлення до навчання у школі. Зменшуються імпульсивні реакції та вияви тривожності.

Особистісний компонент

Виявляється в умінні спілкуватися з учите­лем, однолітками, у сформованості внутрішніх етичних норм. А також передбачає усвідом­лення дитиною своєї внутрішньої позиції, ста­тевої належності. Дитина повинна мати добре розвинені навички самообслуговування, вміти підпорядковуватися обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїм бажанням. •   Особистісний компонент готовності перед­бачає ще кілька показників:

•   самооцінка дитини;

•   рівень домагань;

•   навички спілкування.

До початку навчання у школі в дитини має бути сформована адекватна самооцінка, яка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує дії школяра у навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення й оцінки оточен­ня з оцінками і ставленням дорослого. Даною особливістю дитини шестирічного віку тре­ба вміло користуватися дорослим у процесі формування самооцінки дитини. Адже рівень розвитку самооцінки впливає на рівень актив­ності маленької особистості. Діти, в яких висо­кий рівень розвитку самооцінки, почуваються у класі впевнено, активно, сміливо, таким дітям легше довести свою точку зору. А от дітям із за­ниженою самооцінкою набагато важче адапту­ватися до нових умов. Вони намагаються бути замкненими, неактивними, мало спілкуються з однолітками.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить, насамперед, від успіху, який вона намагаєть­ся здобути у спільній дитячій діяльності. Та­ким чином, якщо забезпечити успіх діяльності шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, це може спричи­нити зміну їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони мають доповнюватися розвитком уміння спілкувати­ся, взаємодіяти з ровесниками. Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в ди­тячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення Для маленького школяра навчання у школі має бути джерелом позитивних емоцій. Це до­поможе йому знайти своє місце серед одно­літків, підтримати впевненість у собі, у влас­них силах. Важливо, щоб позитивні емоції пов'язувалися з навчальною діяльністю, її про­цесом та першими результатами. Першоклас­ник має бути зрілим у розумовому, емоційному та соціальному відношенні.